Нацгвардієць, який став зрадником – Рибак Ігор Анатолійович, народився 28 вересня 1968 року в місті Капустін Яр-1, Астраханської області, РФ. Але надовго він у РФ не затримався і разом із сім’єю переїхав жити в Україну. Під час навчання у школі Ігор захотів служити у Національній гвардії України, охороняти порядок на вулицях міст.
У Нацгвардії Рибак досягнув великих успіхів — до кінця служби його призначають командиром 2-го окремого батальйону охорони особливо важливих державних об’єктів НГУ. До спектру завдань цієї частини входила також охорона Запорізької АЕС. Однак, досягнувши межі своїх кар’єрних можливостей, Ігор Рибак звільняється з НГУ та влаштовується до профспілкової організації Південноукраїнської АЕС ДП “Енергоатом”, відстоюватиме права і свободи ядерників. При цьому він продовжував жити на постійній основі в Енергодарі.
Примітно, що після приходу Ігоря Рибака на Південноукраїнську АЕС, на останній у режимному приміщенні, яке належало НГУ, було виявлено нелегальну “майнінгову ферму” . Крім несанкціонованого використання електроенергії станції, в режимне приміщення було проведено Інтернет, у зв’язку з чим стався витік відомостей про фізичну охорону АЕС, що становлять державну таємницю. Імовірно, Рибак “покривав” своїх колишніх “колег” перед керівництвом в обмін на “частку” із заробітку криптовалют, проте, Ігореві все зійшло з рук.
Війна не оминула Рибака. Після початку російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних військ до Енергодару, представники РФ запропонували Ігорю “співпрацювати” на них. Ігор зрадив Україну, прийнявши пропозицію, і деякий час допомагав загарбникам, давши відомості про сім’ї військовослужбовців НГУ, які проживають в Енергодарі, але пізніше припинив свою діяльність і “заліг на дно”. Кремлівські куратори його не особливо шукали, адже отримали від Рибака те, що хотіли.
Ігореві варто знати, що факт припинення “співпраці” з ворогом не означає те, що він врятується від неминучої відплати за підлу зраду своєї країни та свого народу.
Читайте також
