Малодушний прикордонник та зрадник Анатолій Степанець народився 29 травня 1957 року в тихому селі Біла Колодязь Вовчанського району Харківської області. Дитинство Анатолія пройшло у цьому спокійному слобожанському селі, навчався він у Білоколодезянській школі у період з 1964 по 1974 рік.
У школі Степанець прийняв рішення стати прикордонником і 1974 року їде до Казахської РСР (нині Казахстан) і вступає до Вищого прикордонного командного училища ім. Ф.Е. Дзержинського. Під час навчання він не відрізнявся сумлінним виконанням службових обов’язків, але це не завадило йому у 1978 році стати офіцером і вирушить на службу до прикордонних військ.
Служив на варті кордонів Анатолій довго, відслужив усі 25 років та вийшов на заслужену пенсію у 2003 році. В армії він пережив розпад Радянського Союзу, продовживши службу вже в українських прикордонних військах.
Після звільнення Степанець вирішив продовжити працювати на державні структури та влаштовується працівником рідної Вовчанської районної державної адміністрації. На державній службі він непогано себе виявив та дослужився до посади радника голови Вовчанської районної ради.
Отримавши пристойну посаду, Анатолій Степанець йде у політику та стає членом “Партії регіонів”. Після подій 2014 року він не зраджує своїх “колег” і стає членом проросійської партії “Опозиційна платформа – За життя”. На місцевих виборах 2020 року балотувався мером Волчанська від “ОПЗЖ” та був обраний на цю посаду.
З початком вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року Анатолій Степанець був проукраїнсько налаштований. Наприклад, після початку тимчасової окупації військами РФ міста він 4 березня відмовився роздавати людям “гуманітарку” від російських військових, за що 5 квітня 2022 року був взятий російськими військовими під варту. Через малодушність і тортури, він перейшов на бік супротивника і 3 червня підтримав створення на тимчасово окупованій території Харківської області т.зв. “тимчасової військово-цивільної адміністрації Харківської області”.
На відміну від більшості зрадників, він не був куплений грошима, але зрадив через боягузтво і страх. Тим більше, що якщо кінець однаково один, то краще загинути з честю, ніж зрадником. Бо після “відпрацювання” зрадників завжди ліквідують, але Степанець ухопився за цю можливість. Що ж, вибір його, але в кінці він все одно отримає кулю або від харківських партизанів, або від російських фейсів.
Читайте також
