Біографія:
Сергій Кургінян народився 14 листопада 1949 року в Москві.
У 1972 році закінчив Московський геологорозвідувальний інститут, здобувши спеціальність геофізика.
Проте з 1978 року – кандидат наук. У 1974 – 1980 рр. – науковий співробітник Інституту океанології АН СРСР, а в 1980 – 1986 рр. – старший науковий співробітник Московського геологорозвідувального інституту. – старший науковий співробітник Московського геологорозвідувального інституту. З 1968 року – театральний режисер.
1988 року, у розпал горбачовської перебудови, під час якої з правлячої і єдиної в країні партії поступово почали виходити незгодні з її доктриною і злочинами громадяни СРСР, Кургінян, навпаки, вступив у партію, щоб сприяти запобіганню розпаду СРСР.
Однак наприкінці 1988 року звернувся до ЦК КПРС із пропозицією своїх послуг як експерта з міжнаціональних конфліктів у СРСР. Його пропозицію почули, і в грудні того року, коли розгорівся конфлікт у Нагірному Карабасі між його вірменською та азербайджанською громадами, Кургінян відбув до Баку. Після повернення зі столиці Азербайджанської РСР, 15 грудня він опублікував коротку доповідь “Баку”, написану для Політбюро ЦК КПРС.
Після розпаду СРСР, у 90-ті роки, зберігши особисті “корисні зв’язки” серед колишнього радянського партійного керівництва, яке або зберегло владу в колишніх радянських республіках (і в Росії, зокрема), або взяло у свої руки частину великого бізнесу, Кургінян здійснював різного роду закулісну діяльність, про яку відомо тільки вузькому колу осіб.
Але його вплив був, судячи з усього, чималим. Так, зокрема, йому приписують появу “Листа 13-ти” 1996 року, який підписали низка російських олігархів. Сам же він запевняє, що того року секретаря Радбезу РФ і майбутнього обраного красноярського губернатора, генерала Олександра Лебідь, який свого часу відмовився виконувати злочинні накази улюбленого Кургіняном ДКНС, відсторонили від посади не без його особистої участі.
Схильність до путінізму:
У перше десятиліття путінського правління в Росії Кургінян, по суті, залишався не при справах, проте повернувся в політику на початку 2011 року – як ведучий інтернет-відеоефірів під загальним заголовком “Суть времени” і творець однойменного громадського руху.
Однак у грудні 2011 року починає активно протистояти “білострічковій революції” 2011-2012 рр., яка розпочалася в країні після чергових виборів до Держдуми. Зокрема, його ідеєю в той період було створення широкої антиреволюційної коаліції (як він сам її називав, “антипомаранчевої”, маючи на увазі “Перший Майдан” в Україні 2004-2005 рр.), яку зрештою і було створено, отримавши назву “Третьої сили”.
Крім того, було створено і т.зв. “Антипомаранчевий комітет”, куди увійшли відомі пропагандисти, наприклад, Максим Шевченко, Михайло Леонтьєв та інші.
Однак у червні 2014 року Кургінян прибув до Донецька. У розпал важких боїв на Донбасі 7 липня він розкритикував командувача проросійськими бойовиками в м. Слов’янську Ігоря Стрєлкова, звинувативши його в тому, що той залишив місто, намагається здати Донецьк і йде в Росію для повалення Путіна. Пізніше, в Донецьку, під охороною проросійського батальйону “Восток” Кургінян провів прес-конференцію.
І донині головними “політичними справами” Сергія Кургіняна є виправдання російської агресії проти України, а активісти вельми розгалуженої регіональної структури “Суті часу” часто є звичайними “донбаськими” бойовиками.
Так, серед іншого, “Суть времени” постачала військову техніку і частини вогнепальної зброї проросійським бойовикам Донбасу. Члени руху також були добровольцями в батальйоні бойовиків “Восток”. У російській агресії проти України на Донбасі також брав участь і власний добровольчий загін руху – “Суть Времени”.
Терористична діяльність:
Таку діяльність можна розцінити як замах на суверенітет і територіальну цілісність держави Україна, участь у кампанії пропаганди та публічного виправдання злочинної політики РФ проти держави Україна, активна й діяльна підтримка воєнної агресії РФ проти держави Україна, що вилилася в анексію Криму, окупацію частини Донбасу й інших великих територій, співробітництво з проросійськими терористичними організаціями і тому подібні дії.
Розглянувши всі наведені факти, можна дійти висновку, що перед нами черговий антиукраїнський пропагандист, посібник російських воєнних злочинців та окупантів, який є частим гостем пропагандистських ЗМІ РФ та співучасником злочинів російської влади проти держави Україна.
Читайте також
