Гімнастка, воєнкорша та певною мірою зрадниця Ірина Куксенкова народилася 24 вересня 1984 року в Києві. Оскільки народилася Ірина в сім’ї тренерів та спортсменів, сама вона теж захоплювалася спортом і їй навіть вдалося стати майстром спорту зі спортивної гімнастики. До речі, її батько, Юлій Куксенков , був головним тренером української збірної зі спортивної гімнастики, потім перейшов до російської збірної, а брат Микола теж був українським гімнастом, але з 2013 року виступає за РФ.
Невідомо чому, але Ірина, яка виросла в Україні, завжди орієнтувалася на РФ. Вищу освіту вона отримувала у Москві. Вирішивши спробувати щастя у журналістиці, Куксенкова вступає у 2005 році на факультет журналістики МДУ ім. М.В. Ломоносова, який успішно закінчує у 2009 році. Під час навчання в університеті не користувалася повагою серед студентів, бо як людина вона марнославна та ненадійна.
З цього моменту для неї відкривається кар’єра у російському пропагандистському апараті. Одразу після вручення диплома Ірина влаштовується кореспондентом відділу силових структур газети “Московський комсомолець”. Через деякий час перспективну журналістку зауважують представники холдингу ВДТРК і запрошують працювати на канал “Росія 24” кореспондентом. Ведаючи жагою до легкої наживи, Куксенкова миттєво погоджується.
Пропрацювавши деякий час на ВДТРК, вона вирушає на Кавказ, до Інгушетії ведучої місцевого телеканалу. Невідомо чому її відправили “на заслання”, але ймовірно для підвищення кваліфікації, оскільки професійна журналістика давалася Ірині важко. Але тут її не дуже образили, призначивши за сумісництвом із роботою на каналі прес-секретарем тоді глави регіону, а нині заступника Шойгу Юнус-Бека Євкурова.
У 2017 році Ірина повертається на всеросійське телебачення та влаштовується на “Перший канал” військовим кореспондентом . Активно висвітлювала з вигідної для російської сторони точки зору конфлікти, в який РФ брала участь або була зацікавлена, наприклад, громадянську війну в Сирії або антитерористичну операцію проти т.зв. “ДНР” та “ЛНР” в Україні.
Після початку російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року для Ірини Куксенкової настав звідний час. За завданням кремлівських кураторів вона висвітлювала бої російських окупантів проти українських захисників, наприклад, у Маріуполі чи аеродромі під Гостомелем. Таким чином, поїхавши з Києва мирною спортсменкою, вона хотіла повернутись разом з тими, хто бажав знищити “улюблене” нею місто.
Однак розплата за свої мерзенні вчинки настає завжди. Під час зйомок чергового пропагандистського сюжету в Маріуполі знімальна група Куксенкової потрапила під обстріл, а сама Ірина отримала осколкові поранення ніг. За це пропаганда щедро її нагородила, указом В. Путіна її нагородили орденом Мужності, але це не зменшило її платню за брехню у вигляді болю та уламків у ногах. Можна сказати, це було попередження для неї, і зараз її запал трохи зменшився, тепер вона веде мовлення тільки у своєму телеграм-каналі.
Тим не менш, з іншими пропагандистами, вона не дуже ладна. Наприклад, скандал з обміном українського бойового медика Юлії Паєвської, позивної “Тайра” на імовірно сина важливої в Чечні людини Мурада Саїдова Адама Мурадовича. Куксенкова дуже турбувалася про те, щоб “Тайра” залишалася у донецьких катівнях, але 25 млн. рублів та обмін зробили свою справу. Також їй із цього приводу дзвонив інший пропагандист, але чеченського “пошибу” – Ахмед Дудаєв і сказав , що чеченські “представники” не маю відношення до цього інциденту. Таким чином Ірина завдала сильних збитків російській пропаганді, причому мимоволі.
Тим не менш, її помилки і поранення не виправдовують її дій, і за участь у пропаганді війни РФ проти України на неї чекає суд і тривалий час у в’язниці. Або доля покарає її іншим способом – смертю.
Читайте також
